Мої уроки

1. 
   

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів із предмета захист Вітчизни  

При оцінюванні навчальних досягнень учнів з предмета захист Вітчизни вчитель оцінює теоретичні знання, уміння їх застосовувати на практиці; за нормативними показниками, - контрольні вправи, що їх мають виконувати учні (вправи та нормативні показники подано у навчальних програмах).

Додаток 20
ЗАТВЕРДЖЕНО
наказ МОН України
від 05.05.2008 № 371

Рівень навчальних досягнень учнів	Бали	Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
І. Початковий	1	Учень може розрізняти об'єкти вивчення і відтворювати деякі його елементи (на рівні "так-ні")
	2	Учень фрагментарно може відтворити окремі елементи навчального матеріалу; має елементарні навички виконання практичних робіт
	3	Учень декількома простими реченнями передає зміст навчального матеріалу, знаходить відповідь на питання в тексті підручника; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання
II. Середній	4	Учень знає окремі факти, що стосуються навчального матеріалу відповідно до тексту підручника або пояснення вчителя; виявляє здатність елементарно висловлювати думку; з допомогою вчителя може виконувати частину практичних завдань
	5	Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний дати визначення понять, але допускає помилки; з допомогою вчителя може логічно відтворювати значну його частину; його вміння і навички дають змогу виконувати практичні завдання з допомогою вчителя
	6	Учень самостійно відтворює значну частину навчального матеріалу; може дати стислу характеристику об'єктам вивчення; правильно вживає терміни; з допомогою вчителя користується джерелами інформації
III. Достатній	7	Учень виявляє знання і розуміння переважної частини навчального матеріалу; дає визначення понять; здатний застосовувати знання на практиці (за алгоритмом), може частково контролювати власні навчальні дії; самостійно визначає порядок виконання практичних завдань
	8	Учень володіє навчальним матеріалом і використовує набуті знання і уміння у стандартних ситуаціях; може зіставляти, узагальнювати, систематизувати інформацію за допомогою вчителя, самостійно застосовує теоретичні знання для виконання практичних завдань
	9	Учень оперує навчальним матеріалом на рівні теми, розділу, може самостійно його відтворювати; володіє необхідними теоретичними засадами для вироблення власної думки при обговоренні проблемних ситуацій та виконанні практичних завдань
IV. Високий	10	Учень володіє глибокими, міцними знаннями, здатний використовувати їх у нестандартних ситуаціях; виявляє творчі здібності; знаходить джерела інформації та самостійно використовує їх при виконанні поставлених завдань
	11	Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, вільно висловлює власні думки; без допомоги викладача знаходить джерела інформації і використовує одержані відомості відповідно до мети та завдань власної пізнавальної діяльності; раціонально виконує практичні завдання
	12	Учень має системні знання, виявляє здатність приймати рішення, вміє самостійно здобувати знання; рівень умінь і тичнавичок дає змогу виконувати пракні завдання на бездоганному рівні

§ 1. Захист Вітчизни — головне завдання Збройних сил, обов’язок громадян України

                                                                                                                 

Пригадайте з курсів «Історія України», «Українська література», «Правознавство», яку роль виконували Збройні сили України на різних етапах її розвитку. Наведіть приклади.
Конституція України про захист суверенітету і територіальної цілісності України. Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний Закон України — Конституція, яка є державно-правовою основою військового законодавства. Згідно із статтею 17 Конституції, «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».
Збройні сили — гарант національної безпеки України. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
До об’єктів національної безпеки належать:
-  людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;
-  суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне й навколишнє природне середовище та природні ресурси;
-  держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Наявні та потенційно можливі явища й чинники, що створюють небезпеку важливим національним інтересам України, є загрозою національній безпеці країни.
Захист Вітчизни — основне завдання Збройних сил України, обов’язок громадян нашої держави. Україна, ураховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава має збройні сили із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Саме Збройні сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів держави, є гарантами забезпечення національної безпеки країни. Збройні сили України покликані стримувати збройну агресію проти держави, забезпечити охорону повітряних кордонів та підводного простору в межах територіального моря країни.
У статті 65 Конституції вказано, що «захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України».
Військова служба — це почесний обов’язок кожного громадянина України, особливий різновид державної служби, пов’язаний з виконанням загального військового
обов’язку відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Забезпечення безпеки, життя і здоров’я людини — обов’язок держави. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка за це відповідає перед своїм народом. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини — це головний обов’язок держави.
Крім того, кожна людина має невід’ємне право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Найперший обов’язок держави — захист життя своїх громадян.
Завдання, структура предмета, форми і методи занять. Завданням предмета «Захист Вітчизни» є:
-  підготовка молоді до захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки і безпеки людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;
-  підготовка молоді до служби в Збройних силах України, інших військових формуваннях, виконання військового обов’язку в запасі.
Програму вивчення предмета побудовано з урахуванням чинної в Україні системи військової підготовки. Розділи програми наближають її до програмного забезпечення предметів бойової підготовки у Збройних силах України.
До змісту навчального матеріалу предмета включено нормативи, які рекомендовані для відпрацювання під час проведення занять протягом навчального року з різних розділів предмета. Саме якість виконання нормативів буде визначати рівень індивідуальної підготовки учня.
Закріплення рівня знань, умінь і навичок відбудеться під час навчально-польових занять (зборів).
Вивчення «Захисту Вітчизни» буде здійснюватися на теоретичних, практичних, комплексних, контрольних заняттях.
На теоретичних заняттях, які проводять у вигляді лекції, розповіді, пояснення, бесіди, програмованого навчання, будуть розглядатися поняття, визначення, основні положення теми, аналізуватися літературні джерела, вимоги статутів Збройних сил України, даватися поради і рекомендації щодо використання набутих знань під час проходження майбутньої строкової військової служби.
Під час практичних занять передбачається формування навичок виконання прийомів, дій і нормативів з військової справи, медико-санітарної і прикладної фізичної підготовки та цивільного захисту з використанням навчальної зброї, приладів, засобів інженерного озброєння та індивідуального захисту, нестандартного спортивного обладнання, а також проходження спеціального психологічного тренінгу.
На комплексних заняттях, які проводяться з метою закріплення та вдосконалення вмінь і навичок, необхідних майбутньому воїну, та сприяють формуванню готовності до дій в екстремальних воєнних умовах, передбачається логічно послідовне виконання прийомів, дій, нормативів, завдань з різних розділів програми. Заняття, спрямовані на формування психологічної готовності юнаків до військової служби, проводяться, як правило, на місцевості.
Контрольні заняття застосовуються для визначення рівня знань і практичних навичок учнів з виставленням їм підсумкової оцінки. На цих заняттях виконуються нормативи, які визначають рівень індивідуальної підготовки учнів.
Успіх у вивченні «Захисту Вітчизни» значною мірою залежить від правильного користування методами навчальної роботи, які забезпечують успішне вивчення програмового матеріалу, його міцне й глибоке засвоєння.
Методи навчання, які використовуються під час вивчення «Захисту Вітчизни», можна поділити на словесні, наочні й практичні.
Усне навчання (розповіді, лекції, пояснення, бесіди) застосовується переважно для засвоєння нового матеріалу. За допомогою наочних методів, що використовуються під час вивчення курсу «Захист Вітчизни», мають сформуватися конкретні уявлення про будову зброї, бойової техніки, приладів із цивільного захисту тощо. Практичні методи, основними з яких є вправи, тренування та самостійна робота, застосовуються для формування вмінь і навичок.
Найпоширенішим є комплексний метод, який передбачає використовування кількох методів навчання на одному занятті.
Під час засвоєння навчального матеріалу можна користуватися такими ефективними методами, як програмоване навчання, проблемний метод, поетапне формування знань і навичок, навчання за опорними конспектами, змагальний метод тощо.
Метод програмованого навчання передбачає раціональний розподіл навчального матеріалу на частини. Цей метод дає змогу оволодівати навчальним матеріалом у найдоцільнішій послідовності та оптимальному обсязі.
За проблемним методом не передбачається оголошення кінцевих підсумків, а пропонується шлях, яким необхідно йти, щоб знайти правильне рішення. Метод поетапного формування знань, умінь і навичок, що широко використовується під час вивчення нової техніки та озброєння, полягає в застосуванні на заняттях схем дій, навчально-тренувальних карток, текстових вказівок, фотографій тощо, які відображають логіку та послідовність практичного заняття.
Метод навчання за опорними конспектами полягає в тому, що навчальний матеріал подається за допомогою опорних конспектів, сигналів, які відбивають найважливіші його положення, дати, визначення, поняття та зв’язки між ними.
Змагальний метод, який застосовується під час опрацювання прийомів і виконання нормативів з тактичної, вогневої, стройової, прикладної фізичної підготовки, допомагає визначити, хто швидше й краще виконає дію, прийом, норматив. Цей метод спрямований на те, щоб розвивати змагальний дух, прагнення рівнятися на кращих, надавати допомогу товаришам, які мають гірші результати.
Вимоги до рівня підготовки учнів. При оцінюванні навчальних досягнень враховується якість знань, умінь та навичок. Потрібно також урахувати, що об’єктами оцінювання можуть бути: а) самостійність під час вирішення тактичних і вогневих завдань, надання першої медичної допомоги; б) досвід у військовому напрямі творчої діяльності учня — створення комп’ютерних моделей, моделювання бою за сучасними графічно-інформаційними технологіями, виготовлення мішеней для імітації озброєння та військової техніки, макетів для занять за медичною тематикою тощо.
Оцінки за навчально-польові збори мають вирішальне значення під час виставлення індивідуальної оцінки за другий рік навчання з предмета.
Дотримання учнями статутних взаємовідносин на уроках з предмета. Висока дисципліна, організованість, відповідальність учнів є запорукою успішності занять із «Захисту Вітчизни». Стосунки між учнями та вчителем, а також між учнями підтримуються на зразок статутних стосунків між військовослужбовцями Збройних сил України.
Збройні сили України. Захист Вітчизни. Статутні взаємовідносини на уро
ках з предмета



 план-конспект вступного уроку - 10 клас

Вступний урок	Конституція України про  захист суверенітету і територіальної цілісності України.  Збройні Сили – гарант національної безпеки України. Захист Вітчизни – основне завдання Збройних Сил, обов'язок  громадян України. Забезпечення безпеки, життя і здоров’я людини - обов’язок держави.  Завдання, структура предмета,   форми і методи занять. Вимоги до рівня підготовки учнів. Дотримання учнями статутних взаємовідносин на уроках з предмета.
Мета:	Роз’яснити учням їхні обов’язки та правила поведінки на заняттях з предмета «Захист Вітчизни»
Навчальні питання:	1. Введення в предмет «Захист Вітчизни» - 15 хв.: - завдання предмета – 3 хв.;- структура предмета – 3 хв.;- форми і методи занять –3 хв.;- вимоги до рівня підготовки учнів – 3 хв.;- дотримання учнями статутних відносин на уроках – 3 хв.2. Заходи безпеки під час проведення занять. Первинний інструктаж – 5 хв.3. Конституція України про  захист суверенітету і територіальної цілісності України – 5 хв.4. Збройні Сили – гарант національної безпеки України. Захист Вітчизни – основне завдання Збройних Сил, обов'язок  громадян України – 10 хв.5. Забезпечення безпеки, життя і здоров’я людини - обов’язок держави – 5 хв.
Учні повинні усвідомлювати:	поняття  національної безпеки держави, роль і завдання Збройних Сил щодо захисту держави
Учні повинні розуміти:	захист суверенітету, територіальну цілісність України, обов’язки громадян щодо захисту Вітчизни
Учні мають вміти визначати:	основні поняття з  основ військової справи,  цивільного захисту, медико-санітарної підготовки
Учні повинні дотримуватися:	статутних взаємовідносин на уроках з предмета
Запитання для закріплення матеріалу:	§1 №1-7 на с. 11
Домашнє завдання:	с.6-11

План-конспект уроку
з предмета «Захист Вітчизни» 10 клас
Дата:
Розділ 1:  Збройні сили України на захисті Вітчизни
Тема уроку: Розбудова національних Збройних сил.
Мета:

• ознайомити учнів з основними періодами розвитку військового мистецтва в Україні;
• охарактеризувати структуру ЗСУ;
• ознайомити учнів з військовою символікою та змістом присяги; довести до учнів значення військової могутності держави у сучасному світі і необхідність реформування ЗСУ;
• формувати в учнів уміння виконувати елементи стройових прийомів без зброї.

Обладнання:
— мультимедійна презентація.
Навчальні питання:
1.Основні періоди розвитку військового мистецтва в Україні;
2.Структура і завдання Збройних сил України.
3.Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор.                4.Реформування та розвиток сучасних Збройних сил України.

Форма проведення:теоретичне заняття.
Методи проведення:розповідь, бесіда.
Місце проведення: класна кімната.
Тип уроку:  комбінований.
Структура уроку:

1. Організаційний етап………………………….. 2 хв.
2. Тренування особового складу……………… 2 хв

• Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності……7 хв.

1. Вивчення нового матеріалу………………… 26 хв.
2. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів…….3 хв.
3. Підбиття підсумків уроку…………………… 3 хв.

• Домашнє завдання…………………………….. 2 хв.

Хід уроку:

1. Організаційний етап
2. Шикування особового складу.
3. Привітання та доповідь вчителю.
4. Перевірка готовності до заняття.
5. Тренування особового складу

Повороти на місці.
ІІІ.  Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності

1. Опитування особового складу (узагальнення знань, отриманих на минулому занятті).
2. Фронтальна бесіда з елементами розповіді.
3. Оголошення теми та навчально-виховної мети заняття.
4. IV. Вивчення нового матеріалу

Епіграф: «Треба… поставитись до армії не як до якоїсь свалки, куди скидають найменш цінні, на ніщо краще не придатні елементи, а як до окраси держави і нації, її почесної варти». М.С. Грушевський
Становлення сучасних Збройних Сил має свою передісторію, свої традиції, які передаються із покоління в покоління. З давніх-давен аж до новітніх часів, через свої багатства й незахищеність, Україна, більше ніж будь-яка країна Європи, зазнавала спустошливих нападів і завоювань. Тому тема чужоземного поневолення й боротьби з ним стала досліджуючою в її історії.
1.Основні періоди розвитку військового мистецтва в Україні.
Основні історичні етапи розвитку Збройних сил Київської Русі.
У часи Київської держави (10-13століття) військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Дружина будувалась за зразком варягів, але до неї входили вищі верства громадянства та бояри, які усвідомлювали потребу в захисті своєї батьківщини. Князі утримували дружинників, платили грішми, дозволяли привласнювати частину завойованого майна, давали землі. Дружини князя складалися з полків                                          (по 100-200 чоловік), їх називали за іменем князя і, рідше, – земель. Полк міг підрозділятися на менші частини. Народне ополчення (або вої) спочатку не мало постійної військової організації, а збиралося лише для самооборони, коли нападав ворог. Пізніше князі Олег та Ігор почали брати воїнів у походи. До них залучали міський люд, селян-хліборобів. Народне ополчення організовувалось і поділялося за територіальною ознакою на тисячі, їх називали за назвами міст.
Зброя княжої доби була двох видів: охоронна й зачіпна. До першої належали панцир, кольчуга, шолом, щит, що служили для захисту тіла в бою. Зачіпна зброя це – спис, шаблю, сокира, лук зі стрілами.
За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Орудники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були тільки озброєні луком із стрілами. До кінця 11 століття українське військо було пішим. Кіннота, яку вперше використав Олег і Ігор в 10 столітті у походах на Візантію і греків, за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці злуками).
У княжу добу починає розвиватися й український військовий флот. Воєнні човни називалися злодіями. Були річкові і морські злодії, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність в бою. Хлопці мали знати всі види зброї, вміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали у бойові походи.
Українське військо періоду козаччини.
Військо підтримувало силу і могутність держави, обороняло її кордони. Але татарська навала у 13-14 століттях привела до занепаду української держави і її війська. Землі України потрапляли під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. 15-18 століття в історії України – це період козаччини. Головна історична умова виникнення козацтва як суспільного стану і збройної сили – підневільне становище України під владою сусідніх держав Литви і Польщі, позбавлення її власної етнічної державності, соціальне гноблення, а також небезпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває національна свідомість народу, міцнішає його бажання здобути свободу і незалежність.
Перші письмові згадки про українських козаків містять джерела кінця 15-початку 16 століття. У 1989 році виповнилось 500 років від першої згадки у “Хроніці” польського історика Мартина Бєльського про козаків на поділлі. Спочатку козаки не мали ніякої військової організації, а збиралися у ватаги по кілька десятків чоловік. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, примітивні рушниці, їхньою тактикою була локальна війна, а метою – здобич. Лише у першій половині 16 ст. козаки освоїли простори нижче дніпрових порогів – так званий Низ і почали будувати козацькі укріплення – січі (від слова «сікти»). На рубежі 40-50-х років 16 століття козаки заснували могутню фортецю на Дніпровському острові Томаківка (поблизу сучасного м. Марганець Дніпропетровської обл.). Вважають, що це й була перша в історії України козацька твердиня – Запорізька Січ.
Уряд Речі Посполитої намагався поширити свою владу на Запорозьку Січ і приборкати непокірне козацтво. У 1572 р. король Сізігмунд 2 Август видав універсал про прийняття на державну військову службу 300 козаків, яких записували в спеціальний список – реєстр. Реєстрове козацьке військо отримувало одяг, зброю, платню, вправлялось у військовій майстерності. За реєстровими козаками залишалися права на свободу та волю. На зразок реєстрового козацтва почала перетворюватися решта козацького війська.
Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі політичні й організаційні питання вирішувалися на раді. Залежно від її учасників рада поділялась на повну, військову, генеральну, старшинську, чорну. Командування військом здійснювали військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв гетьман. Він був головою козацької держави, мав повну адміністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основних питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.
До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500-1000 чол.) поділявся на сотні (100-200 чол.) і курені (10-20 чол.). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман або десятник (міський, сільський). Усім військом керував кошовий отаман з суддями, осавулами, писарями. Козаки офіційно титулували один одного «товаришем», а гурт козаків «товариством».
У перший половині 18 ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особливо відзначалися військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська й вважалося найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувались в три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала ). Піхота козаків вміла гарно штурмувати ворожі фортеці, а також сміливо воювала на морі. Козацькі човни мали довжину 20 м, ширину 3-4 м, глибину 2,5 м. На одному човні було 20-30 веслярів,           50-70 воїнів, 4-5 легких гармати. Швидкість – 15 км/год. Є відомості про те, що і підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у західній Європі.
Кіннота козацького війська в І половині 17 ст. було менш чисельною, ніж піхота, і відзначалася високою військовою майстерністю. Вона вела наступ так званою лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чином противника з флангів.
На високому рівні у запорожців була розвідувальна та сторожова служби. Створювалася ціла система вимог із відповідною сигналізацією – прообраз світлового телеграфу. Сигнали про небезпеку від самого кордону послідовно передавався до козацького війська. Козаки вміло вели розвідку, навіть у стані ворога. Чисельність козацького війська значно змінювався протягом століть. Вони були озброєні шаблями, короткими списами, а також вогнепальною зброєю: мушкетами, пістолями, самопалами. У козаків також були бойові молотки, якірці, рогульки, що застосовувалися у боротьбі проти ворожої кінноти. Порох, кулі, зброю запорожці виготовляли самі або ж діставали в бою. Козаки першими використали метод окопування в землі.
У козацькому війську була тверда військова дисципліна. Суворо каралися такі злочини, як вбивство, бійки, не виконання обов’язків. За пияцтво під час походу козаків карали на смерть. Зрада козацтва і батьківщини вважалося найтяжчим злочином. Козаки суворо дотримувалися розпорядку дня. Саме Січ дала Україні видатних полководців, мудрих державних діячів: Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький.
У 18 ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії (1654 р.). А на початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. В 1783 р козацькі полки, що залишилися, були приєднані до регулярного війська Росії.
Збройна боротьба Українського народу.
Кінець 19 ст., початок 20 ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна. Там зародився січовий стрілецький рух («Січ», «Сокіл»). А в 1914 р. було створено Легіон Січових Стрільців. Австрійський штаб прийняв лише 2,5 тис. добровольців. Першим командиром легіону був Галущипський, а згодом Козак. Січове стрілецтво виростило славних синів України: К. Левицького, М. Волошина, і т. д. Збройні сили України протягом 1917-1922 рр. мали складний розвиток. Так, 16 січня 1918р. Центральна Рада ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави, але 29 квітня відбувся державний переворот, який проголосив гетьманщину. За часів Скоропадського було сформовано дивізію сердюків і дивізію сірожупанників, а загальне число армії становило більше 60 тис. чол. Відбулася українізація Чорноморського флоту. Перший корабель – міноносець «Завидний» підняв український прапор у липні 1917 р, а через 4 місяці його підняла половина кораблів флоту.
Усі військові формування, які залишилися на Україні та в Криму після громадянської війни поділилися на два округи: Київський і Харківський. У 1922 р. вони були об’єднані в Український військовий округ. Була також проведена військова реформа, яка передбачала підвищення технічної оснащеності Збройних Сил.
У 1929 р. патріотичні групи Західної України об’єдналися в організацію Українських Націоналістів з метою відновлення незалежності України.
15 березня 1939 р. на території Чехословаччини було проголошено незалежну Карпатську Україну і сформовано її національну армію – Карпатську Січ. Тоді ж Угорська армія задушила молоду державу. Загинуло більше 5 тис. українців.
З початком радянсько-німецької війни основна частина українського народу була у складі збройних сил СРСР (більше 4,5 млн. людей), а також в підпільному та партизанському русі. За даними різних джерел, кількість партизан в Україні становила від 50 до 500 тис. чол. в різні роки війни. Найбільш відомі сильні партизанські з’єднання під керівництвом Ковпака, Федорова, і ін.
Третю групу українського населення становили загони українських націоналістів під командуванням Гуревича, яка була створена в листопаді 1942 р. Через збройні формування УПА-ОУН за роки війни пройшло понад 400 тис. чол. Після звільнення України від фашистських окупантів УПА повертає зброю проти сталінізму, за незалежність України.
До середини 50-х р. ними було ліквідовано більше 13 тис. радянських чиновників. На жаль втрати українців були ще більші і трагічними. Лише в 1993р. Верховна Рада України віднесла УПА та інші військові формування, що не вчинили злочинів, до учасників бойових дій.
З розпадом СРСР постало питання, як бути з армією. Україна ще 16 липня 1990 заявила в «Декларації про державний суверенітет», що має право на створення власних Збройних Сил. 11 жовтня 1991 р. Верховна рада затвердила Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України. Тому 19 жовтня 1991р. Верховна Рада постановила вважати 6 грудня святом – Днем Збройних сил України.
2.Структура і завдання Збройних сил України.
Законодавчо Збройні сили України мають структурну, організаційну та функціональну побудову. Структурні основи їхньої побудови закріплено в статті 3 Закону України «Про Збройні сили України». Згідно з нею, центральним органом
Виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають
ЗСУ, є Міністерство оборони (МО) України.
Загальну структуру ЗСУ складають:

а) Генеральний штаб ЗСУ як основний орган військового  управління;
б) види ЗСУ: Сухопутні війська, Повітряні сили, Військово-Морські сили;
в) з’єднання, військові частини й підрозділи, військові навчальні заклади,
установи та організації, що не належать до видів ЗСУ.
Види Збройних Сил: Сухопутні війська (СВ) — призначені для відбиття ударів сухопутних угруповань противника, що вдерлись (напали) на територію держави.
Повітряні Сили (ПС) — призначені для охорони повітряного простору держави, ураження з повітря об’єктів противника, висад­ки повітряних десантів, перевезення військ та ведення повітряної розвідки.
Військово-Морські Сили (ВМС) — призначені для завдавання ураження об’єктам противника та сприяння Сухопутним військам у веденні бойових дій на приморських напрямках.
До складу СВ входять такі роди військ: механізовані, танкові, аеромобільні, ракетні війська і артилерія, армійська авіація, вій­ська протиповітряної оборони та спеціальні війська (розвідувальні, спеціального призначення, інженерні, радіаційного, хімічного та біологічного захисту, зв’язку, радіоелектронної боротьби, топогра­фічні, гідрометеорологічні, технічного, тилового та медичного за­безпечення.
До ПС входять роди авіації: бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна; зенітні ракетні війська, ра­діотехнічні війська, авіація, протиповітряна оборона та спеціальні війська.
У структурі ЗСУ важливе місце посідає Генеральний штаб — окрема складова частина
Міноборони України, що є головним військовим органом з планування оборони держави,
Управління застосуванням ЗСУ, координації та контролю за виконанням завдань
У сфері оброни органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, військовими формуваннями та правоохоронними органами в межах, що визначені законами України, іншими нормативно-правовими актами. В особливий період Генеральний штаб є робочим органом Ставки Верховного Головнокомандувача ЗСУ (у разі її утворення). Генеральний штаб очолює Начальник, який призначається на посаду Президентом України за поданням Міністра оборони України і звільняється з посади Президентом України. Повноваження Генерального штабу ЗСУ визначаються Положенням, затвердженим Указом Президента України від 21 серпня 1997 р. (нова редакція від 4 липня 2002 р.).
3.Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України. Військова присяга – клятва на вірність народові України. Державна та військова символіка, бойовий прапор.
Історія походження військової присяги, бойового прапора та військових відзнак України
Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичене цей обряд. Вступаючи до дружини воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами. За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг. хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя.
Усі прапори були однакової форми — довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки). а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся та ін.). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможена. Герб як символ держави виник за часів князювання Володимира Великого (? – 1125).
Тоді на монетах було вперше викарбовано тризуб, що став пізніше знаком могутності і сили Київської держави. У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Козацькі клейноди – булава, бунчук, печатка, прапори, бубни і труби. Булава та бунчук – відзнаки гетьманської влади. Бунчук – довга палиця (до 3 м) з металевим яблуком на кінці, з-під якого звисало кінське волосся. Печатка була округлою, з гербом посередині, різних розмірів.
Свої печатки мали військова канцелярія, кожний полк, інколи навіть сотня. У війську був один спільний прапор і були полкові та сотенні прапори. Мали свої військові символи і січові стрільці: прапори, відзнаки роду, військ, номери частин, військових посад та ін.
У березні 1918 р. Мала Рада УНР затвердила герб Української Народної Республіки – знак Київської держави часів Володимира тризуб, оточений вінком із листя), великий та малий герби, відповідні печатки; було затверджено також військово-морський прапор УНР із зображенням тризуба.
Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915р
Військова присяга – клятва на вірність народові України
Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України, її складають в урочистій обстановці, зі зброєю в руках біля, Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів. Молодий воїн дає персональну клятву народові України, державі, називаючи своє прізвище, ім’я, по-батькові.
Текст Військової присяги:
Я (прізвище, ім’я, по батькові) вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції, законів України, зберігати державну і військову таємницю.
Я клянусь захищати Українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи і незалежності.
Я присягаю не зрадити народу України.
Військова присяга — документ юридичної сили, що мас велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він мас неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України. Коротко зупинимося на цих вимогах.
«Бути вірним і відданим народові України». Складаючи присягу, воїн Збройних сил України клянеться перед народом, державою бути вірним і відданим їм. Вірними і відданими рідній землі були запорізькі козаки, січові стрільці, борці з фашизмом у роки другої світової війни. Відданість народу, державі означає сумлінне виконання воїном своїх обов’язків щодо захисту свободи та національної незалежності держави. Вірність народу, державі означає чесне служіння інтересам усього народу, держави в цілому, а не інтересам окремих людей чи груп.
Найтяжчий злочин – порушення Військової присяги, зрада народу і Батьківщини.
«Сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів». Найважливіший обов’язок Збройних Сил України – забезпечення сприятливих зовнішніх умов для розбудови держави, підтримання високої боєздатності, готовності до збройного захисту незалежності, територіальної цілісності та недоторканості кордонів України. Це – обов’язок і кожного військовослужбовця. Бойова готовність Збройних Сил залежить не тільки від озброєності армії та флоту, високої організованості та дисципліни військ, а й від боєздатності кожного воїна. Щоб бути боєздатним, готовим до виконання військового обов’язку, необхідно старанно навчатися військової справи, опановувати знання та вміння, необхідні для майстерного володіння довіреною зброєю, військовою технікою. Сьогодні зброя і військова техніка є колективними засобами ведення бойових дій, тому недбале ставлення хоча б одного з воїнів до виконання своїх обов’язків може призвести до втрати боєздатності екіпажу, обслуги, підрозділу, до поразки в бою, а в мирний час – до пошкодження дорогої техніки, приладів, зброї.
Накази, розпорядження командирів видаються на основі Конституції, законів статутів Збройних Сил України і відповідно до конкретної ситуації. Наказ командира – це закон для підлеглого. Невиконання наказів веде до зниження військової дисципліни, бойової готовності військ.
«Неухильно дотримуватися Конституції, законів України». Кожний військовослужбовець є повноправним громадянином України, а тому він має право неухильно дотримуватись вимог її Конституції та законів. Для цього слід знати зміст не тільки статутів Збройних Сил, а й інших законів України, що регламентують військову діяльність, права та обов’язки громадян.
«Зберігати державну і військову таємницю». Служба у Збройних Силах пов’язана із сучасною бойовою технікою і зброєю, їх секретними зразками, з новими військовими технологіями, документацією тощо. Така інформація не повинна дістатися зарубіжним спецслужбам і розвідкам.
До державної таємниці належать питання, що стосуються національної безпеки України: відомості про найновіші наукові, військові відкриття, винаходи, технології, про дислокацію підприємств оборонної промисловості, їх профіль і продукцію, про запаси й обсяг видобування особливо цінних корисних копалин, про стан промисловості, транспорту, державні запаси продуктів, хліба та ін. Військовою таємницею є інформація про дислокацію військових частин, їх чисельний склад, озброєність, зразки техніки, про будівництво військових об’єктів, бойову готовність військ, прізвища, військові звання командирів, адреси, номери телефонів військових частин та ін.
Зберігати і не розповсюджувати державну та військову таємницю — обов’язок кожного громадянина, кожного військовослужбовця. Розповсюдження, передача такої інформації вважається злочином проти Батьківщини і карається згідно із законами України.

Державна та військова символіка, бойовий прапор
Статтею 20 Конституції України визначено: «Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України».
Державний Прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.
Головним елементом великого Державного Герба України є знак княжої держави Володимира Великого (малий Державний Герб України) — тризуб.
Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної ради України.
Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами Верховної ради України.
Столицею України є місто Київ. Кожна військова частина під час формування отримує Бойовий прапор. Бойовий прапор військової частини Збройних сил України є символом військової честі, доблесті і слави. Він нагадує кожному воїнові про героїчне минуле нашого народу, його мужність і героїзм в боротьбі за національну незалежність, про священний обов’язок бути вірним своєму народові, Батьківщині.
Бойовий прапор вручається військовій частині на весь час її існування. Він знаходиться й охороняється у військовій частині, а під час бойових дій — в районі її розгортання. Втрата Бойового прапора через будь-які обставини є національною ганьбою, спричинює розформування військової частини, а справи тих командирів і військовослужбовців, які безпосередньо винні у цьому, розглядає військовий трибунал.
У Військово-Морських силах України Бойовим прапором є Військово-морський прапор корабля. Він символізує державну приналежність і недоторканність кораблів, що ходять під ним, а також готовність українських військових моряків самовіддано захищати Україну на морських рубежах. На кораблях, що знаходяться в морі, у поході. Військово-морський прапор піднятий вдень і вночі. Під час бойових дій чи при появі ворога разом з Військово-морським піднімається Державний Прапор України. Він також е символом військової честі, доблесті і слави і має нагадувати кожному морякові про його священний обов’язок перед Батьківщиною.
Воїни Збройних сил України в мирний час надійно охороняють Бойовий прапор, примножують його славу сумлінною службою, успіхами у військовій підготовці. Для охорони Бойового прапора виставляється пост № 1 — найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам. Під Бойовим прапором військовослужбовці приймають присягу, беруть участь у парадах, походах, маневрах. До Бойового прапора прикріплюються ордени і медалі, що ними нагороджується військова частина за видатні бойові заслуги, за успіхи у підготовці воїнів. Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування його під розгорнутим Бойовим прапором частини.
4.Реформування та розвиток сучасних Збройних сил України.
Після здобуття незалежності було створено Збройні сили України:

• скорочено види ЗС з п’яти до трьох (СВ, війська ППО, ВМС);
• скорочено чисельність до 180 тис. осіб за рахунок оснащення сучасною бойовою технікою та озброєнням (станом на кінець 2008 р. загальна чисельність Збройних сил становила 200 тис. осіб);
• поступовий перехід до професійної армії (комплектування особовим складом за контрактом), що забезпечить підвищення боєготовності військ;
• у складі   оперативних   командувань   сформовані  відповідні   територіальні управління. Органи управління армійських корпусів пере­ведено на нові штати, які також наближені до стандартів НАТО.

Види Збройних сил та командування сил підтримки здійснюють опе­ративне управління та забезпечення повсякденної діяльності підпорядкованих з’єднань, частин.
Постійно виконується робота з удосконалення нормативно-правових актів, які регламентують порядок проходження військової служби за контрактом у Збройних силах. Зокрема,  внесено зміни до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу», якими зменшено терміни строкової військової служби. Значно розширюється коло громадян України, які можуть бути прийняті для проходження вій­ськової служби за контрактом. Положенням про військову службу врегульовано  проходження військової служби за контрактом на посадах рядового та сержантського складу

1. V. Узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів

Нагадування теми, навчально-виховної мети та ступенів її до­сягнення.

1. Підбиття підсумків уроку
2. Зробити загальну оцінку класу.
3. Відмітити кращих учнів на занятті.
4. Перевірка ступеня засвоєння нового матеріалу учнями.

VII. Домашнє завдання
Прочитати сторінку 33-57  підручника «Захист Вітчизни. 10 клас».

План – конспект. Ведення вогню з місця по нерухомих цілям

Мета уроку:

Сформувати в учнів практичні навички ведення вогню із пневматичної гвинтівки по нерухомих цілям.
Навчальні питання
1.   Доведення заходів безпеки.
2.    Підготовка до стрільби лежачі, прицілювання по цілі.
3.    Тренування в стрільбі лежачи
4.     Виконання вправи №1.Ціль-грудна фігура з колами (мішень №4)
Час:         45хв.
Місце:     кабінет предмету «Захист Вітчизни», навчальне місце для стрільби.тир

1.    Метод:    розповідь

Матеріальне забезпечення:
пневматична гвинтівка – 3 шт.;
плакати.
Методичне забезпечення:
Підручник «Захист Вітчизни» (2006 р.);
Настанова по стрілецькій справі;
Курс стрільб із стрілецької зброї;
Витяг з наказу директора школи про проведення стрільби;
Список учнів, ознайомлених з правилами безпеки;
Відомість обліку результатів стрільби.
Порядок проведення:
1. Вступна частина — 12 хв
1.1. Шикування учнів в од­ну шеренгу, перевірка за спис­ком та огляд зовнішнього стану учнів, віддача рапорту командиром взводу вчителю предмета «Захист Вітчизни», приві­тання, виконання команд: «Ста­вай!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Вільно!».
1.2. Оголошення теми, осно­вної мети та порядку проведен­ня уроку.
1.3. Стройове тренування. Ви­конання команд: «В одну шерен­гу — Ставай!», «Взвод, в дві шеренги — Ставай!». Виконання поворотів ліворуч, праворуч, кругом на місці.
1.4 Тренування у відповіді на привітання начальника на місці 
2. Основна частина — 30 хв
2.1.Доведення заходів безпеки.
Безпека під час стрільби забезпечується :
1.   Точним дотриманням порядку і правил встановлених на стрільбищі або тирі, високої дисциплінованості учасників стрільби.
2.   Перед стрільбою ретельно оглянути все поле , місце проведення заняття     (відсутність людей , тварин , транспортних засобів).
3.   Шоб не допустити нещасних випадків і гарантувати безпеку тих , хто стріляє, і тих, хто перебуває на стрільбищі або в тирі забороняється:
·    вести стрільбу з несправної зброї;
·     брати на вогневому рубежі зброю, торкатися її, підходити до неї без дозволу керівника стрільб;
·    заряджати і перезаряджати зброю без команди керівника;
·     прицілюватися в мішені навіть незарядженою зброєю, якщо біля мішеней перебувають люди ;
·    спрямовувати зброю вбік або назад, а також в людей, в якому б стані зброя не була (незаряджена, несправна, розібрана );
·    виносити заряджену зброю з лінії вогню;
·    перебувати на лінії вогню тим, хто не входить до зміни , що стріляє;
·   залишати на лінії вогню заряджену або з відкритим затвором зброю;
·    використовувати гвинтівки і патрони до них в цілях, не пов’язаних з виконанням програми предмету «Захист Вітчизни».
4.Особи , які не ознайомлені з заходами безпеки до стрільб не допускаються.
5.Зброю можна заряджати тільки на лінії вогню після команди керівника "Заряджай!”.Патрони видаються за розпорядженням керівника стрільби лише на лінії вогню.
6.Під час перевезення (перенесення) навчальної зброї (малокаліберних та пневматичних гвинтівок) вона повинна бути розряджена й обов’язково зачохлена. Переносити зброю у навчальних приміщеннях і на заняттях у полі, у вогневому класі, тирі можна тільки в положення "на ремінь” чи "на плече”.
2.2 Підготовка до стрільби лежачі, прицілювання по цілі.
Правильне приготування до стрільби передбачає стале положення і того , хто стріляє, і зброї. Це має вирішальне значення для влучності стрільби. Найзручнішим положенням для стрільби є положення лежачи, бо воно забезпечує найкращу сталість для стільця і зброї.
     По команді керівника стрільб "до бою” стріляючий приймає положення лежачи на вогневому рубежі і готуються до стрільби, заряджають зброю та доповідають:”ТАКИЙ-ТО, ДО БОЮ ГОТОВИЙ”. Положення для стрільби лежачи зі зброї приймається у такий спосіб. Тримаючи зброю у правій руці дуловою частиною вперед, зробити правою ногою повний крок уперед і трохи вправо. Нахиляючись уперед, опуститися на ліве коліно. Потім, обіпершись лівою рукою об землю, опуститися на стегно лівої ноги і передпліччя лівої руки. Лягти на лівий бік і швидко повернутися на живіт, трохи розкинувши ноги в боки носками назовні. Корпус знаходиться під кутом 25-30 гр. До площини стрільби. Зброю кладуть цівкою на долоню лівої руки.
По команді керівника стрільб "ВОГОНЬ”, стріляючий веде вогонь по встановленій цілі.
Після закінчення виконання вправи  ті, хто навчається доповідають керівнику: "ТАКИЙ-ТО СТРІЛЬБУ ЗАКІНЧИВ” .По команді керівника "ЗБРОЮ ДО ОГЛЯДУ” стріляючий  відводить затворну раму, від’єднує магазин перекладає в ліву руку біля цівки горловиною до себе, відводить затворну раму). Після огляду зброї стріляючий переводить її в початкове положення. Далі подається команда "ЗМІНА ВСТАТИ” , по якій стріляючі піднімаються з вогневого рубежу тримаючи зброю в правій руці , самостійно переводячи її в положення "на ремінь”.
2.3. Тренування в стрільбі лежачи
Прицілювання –це надання каналу ствола напряму, необхідного для того, щоб уразити ціль.
При стрільбі з відкритим прицілом для прицілювання необхідно зажмурити ліве око, а правим дивитися крізь проріз прицілу на мушку і встановлювати її таким чином, щоб її верхівку було видно в ценрі прорізу прицілу на одному рівні з краями, Таке положення мушки називається рівною мушкою. Головну увагу приділяють правильному положенню мушки в прорізу прицілу і лише періодично, для уточнення прицілювання, переключають зір на точку прицілювання.
На влучність стрільби суттєво впливає дихання стрільця. Якщо не затримати дихання під час спускання курка, зброя матиме значне коливання по вертикалі і горизонталі, бо приклад при видиху опускається, а ствол піднімається, а при вдиху - навпаки. Щоб цього не відбулося, необхідно в момент прицілювання і спуску курка затримати дихання. Перед спуском курка треба зробити вдих, а потім неповний видих і затримати дихання на 7-10 сек. Цього часу цілком достатньо,щоб правильно прицілитися і зробити плавний спуск курка.
Основою влучного пострілу є поєднання сталого положення зброї, правильного прицілювання і спуску курка. Для чого потрібно після затримки дихання плавно і рівномірно натискати на спусковий гачок, одночасно стежачи за правильним положенням мушки в прорізу і точкою прицілювання. Вказівний палець слід накладати на гачок першим суглобом, а сила тиску пальця повинна бути рівномірно спрямована вздовж осі каналу ствола. При неправильному положенні пальця на гачку сила тиску спрямовується під кутом, що призводить до зміщення зброї, і приціл збивається.
Заняття на навчальному місці №3 проводяться при використанні  макету АК.
2.4. Виконання вправи №1. Ціль-грудна фігура з колами (мішень №4).
При відпрацюванні цього питання необхідно точно дотримуватись порядку і правил встановлених на стрільбищі або тирі, високої дисциплінованості учасників стрільби.
3. Завершальна частина — 3 хв
Наголошення теми та навчаль­них цілей, результатів виконання стрільби.

План – конспект уроку із «Захисту Вітчизни»

Тема 9.2  Організація надання першої медичної допомоги в бою. Реанімація потерпілих.

                                              

МЕТА ЗАНЯТТЯ: Ознайомити учнів з особливостями розшуку поранених на полі бою; навчити проводити первинний огляд поранених, надавати першу медичну допомогу; формувати практичні навички проведення підручних заходів реанімації потерпілих.

  ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ: розшук, евакуація, асфіксія, медичні лямки, шприц – тюбик, реанімація.

  ОБЛАДНАННЯ: лямки санітарні, плащ – намет, або шинель, імпровізовані ноші, бинт, макет автомата, манекен, таблиці.

 

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

 

   І.  МОТИВАЦІЯ ТЕМИ.

   ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

   ІІІ.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

1.Розшук поранених на полі бою.

2.Первинний огляд та надання першої допомоги потерпілим.

3.Збір, виніс (вивіз) і евакуація поранених з поля бою.

4.Алгоритм огляду та надання допомоги потерпілому. Ознаки смерті. Реанімація потерпілих.

ІУ.ЗАКРІПЛЕННЯ МАТЕРІАЛУ.

У. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

ХІД ЗАНЯТТЯ

І. МОТИВАЦІЯ ТЕМИ.

        В сучасній війні бойові дії можуть носити досить напружений і рішучий характер, будуть супроводжуватись великомасштабними руйнуваннями та надзвичайно високими людськими жертвами, що в багато разів перевищуватимуть втрати минулих війн. Можливе застосування ворогуючими сторонами ядерної зброї та інших видів сучасної зброї, що наближається за своїми характеристиками до зброї масового ураження, зумовить на полі бою значну кількість потерпілих з численними травмами. Значна частина уражених може знаходитись в пошкодженій техніці, в укриттях, засипана землею та уламками будівель і віднайти їх буде складно. Все це потребує проведення складних заходів, які вимагають великої затрати часу, сил, матеріальних засобів медичної служби, а також залучення значної кількості техніки і особового складу військ для якнайшвидшого проведення розшуку поранених та хворих на полі бою (осередку масових санітарних втрат), надання їм медичної допомоги і винесення (вивезення) до етапів медичної евакуації.

        Вчасне надання  першої медичної допомоги часто зберігає життя поранених та хворих, а своєчасна евакуація їх  з поля бою запобігає повторному ураженню та загибелі від вогневих засобів та бойової техніки.           В цьому велику роль відіграє середній медичний персонал та безпосередньо весь особовий склад військ. Це означає, що кожен солдат повинен вміти і знати як забезпечити само – і взаємодопомогу на полі бою при пораненнях.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ.

1.     Які види зброї вам відомо?

2.     Які ушкодження можуть виникати на полі бою?

3.     Які поранення є особливо небезпечними для життя людини?

4.     Що таке смерть? Які види смерті вам відомо?

5.     Що, на ваш погляд стає головною причиною смерті поранених на полі бою?

ІІІ.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ.

   1.Розшук поранених на полі бою.

         Порятунок поранених значною мірою залежить від рівня організації розшуку і винесення потерпілих з поля бою. Розшук поранених (уражених) – це комплекс організаційних заходів, що проводиться з метою виявлення всіх потерпілих при обстеженні поля бою, або в осередку масових санітарних втрат. Процес розшуку починається з моменту початку бою і прордовжується безперервно до виявлення всіх поранених (уражених).

        Способи розшуку потерпілих обираються і змінюються залежно від бойової обстановки, а також від виду місцевості, пори року та погоди тощо.

         Ділянку, на якій наступає підрозділ, поділяють на смуги спостереження. Спостерігачів інструктують про ознаки поранення бійців, а саме: під час бігу виникає миттєва зупинка, потім тіло повільно опускається у незвичній позі; падіння може супроводжуватись змахом рук, випусканням зброї. В ході бою санітари засікають місця перебування поранених і наближаються до них для надання допомоги, або доповідають санітарному інструктору роти.

          Через різні обставини є необхідним додаткове виділення командуванням особового складу військ для розшуку поранених іншими способами:

-         із залученням пошукових груп, яка складається із 2 – 3 військовослужбовців, що ретельно обстежує особливо важкодоступні місця, руїни будівель, підвали, підземні споруди, сховища тощо;

-         способом санітарних «грабель», що дозволяє прочісувати місцевість, на якій різко обмежені можливості огляду – ліс, кущі, а також у нічний час і в сильний туман, під час хуртовин тощо. Цей метод,як правило, використовують після переходу бойових дій в інший район;

-         використання для розшуку спеціально навчених для цього собак. Метод доцільний в умовах важкопрохідної місцевості, в лісисто – болотистих місцях, у населених пунктах, у нічний час, у туман тощо.Використовуютиь собак і для розшуку поранених у руїнах будівель, у випадку засипання землею чи снігом.

-         застосування механізованих засобів збирання є новішим та найбільш ефективним методом розшуку. У важкодоступних місцях на значній території ефективне застосування вертольотів. Пошук відбувається за квадратами у визначеному напрямку. При виявленні потерпілих вертоліт робить поряд посадку, а при неможливості її зависає в повітрі, й пораненого підіймають на борт спеціальним підіймальним пристроєм. 

         2.Первинний огляд та надання першої допомоги потерпілим.

    Після того, як пошукова група або санітар добрався до потерпілого, починається огляд його та надання першої медичної допомоги. Інколи спочатку виникає необхідність терміново відтягнути його в більш безпечне місце, щоб уникнути вторинного ураження та загибелі від вогню противника.

Коли Ви наблизилися до постраждалого і він при свідомості, намагайтесь його заспокоїти і спершу скажіть, хто Ви такий, поясніть, що Ви хочете надавати йому допомогу.

Допомога постраждалим повинна надаватись швидко і якісно, але обдумано і послідовно. Послідовність залежить від правильної оцінки стану постраждалого, тобто виявлення основного ураження, яке найбільше загрожує в даний час його життю, для чого негайно проводять первинний огляд. Насамперед визначають чи поранений живий, при свідомості, яке основне поранення у нього, що найбільше загрожує його життю в даний час. Для цього:

1.Перевірте свідомість потерпілого. Якщо він не відповідає на ваші питання, стисніть трапецієподібний м’яз або долонею вдарте його по щоці.

2.Перевірте дихання (послухайте шум повітря наблизивши вухо до рота і носа постраждалого).

3.Перевірте наявність пульсу. Відсутність пульсу вимагає виконувати серцево - легеневу реанімацію.

Під час первинного огляду постраждалий знаходиться або в положенні, в якому ви його знайшли, або повернутим на спину.

Своєчасне і якісне надання медичної допомоги в багатьох випадках допомагає зберегти життя потерпілого, сприяє відновленню його боєздатності і працездатності.

До першої допомоги на полі бою належать такі заходи: витягування поранених із бойової техніки, із завалів та інших місць їх перебування; гасіння палаючого обмундирування; одягання протигазу і засобів захисту шкіри на зараженій місцевості та введення антидоту ураженим ОР; усунення асфіксії; проведення штучного дихання; накладання стерильних пов’язок; припинення кровотеч; введення знебовульних речовин із шприц – тюбика; зігрівання потерпілого; давання йому води з фляшки.

Порядок проведення вказаних заходів залежать від того, які із ушкоджень у людини є найбільш небезпечними для життя. Спочатку проводиться необхідний лікувально - профілактичний захід, а вже потім інші. Наприклад, якщо у потерпілого виникла асфіксія, або розвинулась внаслідок того, що ротова порожнина і ніс забиті землею і, крім того, він має закритий перелом кінцівки та її опік, то спочатку треба очистити від землі рот і ніс, провести штучне дихання до відновлення самостійного і лише потім вводити знеболювальну речовину, накладати на обпечену ділянку асептичну пов’язку і проводити іммобілізацію кінцівки.

Якість надання першої допомоги залежить також від умов бойової обстановки, ступеню кваліфікації осіб, які її надають та кількості осіб, які потребують допомоги і тяжкості їх ураження.

Для надання першої медичної допомоги при пораненнях у кожного військовослужбовця має бути:

-         пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ);

-         аптечка індивідуальна, в якій є знеболювальна речовина в шприц – тюбику і протибактеріальна речовина у вигляді таблеток.

        Використовується також майно, що міститься в аптечках військових, які є в бойових машинах і танках: стерильний шприц, пов’язки медичні, джгут кровоспинний, безпечні шпильки, косинка медична, розчин йоду, розчин аміаку.

 Для надання   першої медичної допомоги пораненим на полі бою можуть використовуватись і підручні засоби (поясний ремінь, стрічка, пучки гілок, особиста зброя тощо.) 

       

        3. Збір, виніс (вивіз) і евакуація поранених з поля бою.

        Залежно від обставин, що склалися на полі бою, виникає необхідність відтягування пораненого в укриття з метою захисту від повторного ураження, а також від потрапляння під техніку, яка рухається в будь-яких напрямках. Здебільшого відтягування здійснюється після надання першої медичної допомоги, але при появі реальної загрози життю потерпілого - і до її надання. Як укриття можна використовувати воронки від вибуху боєприпасів, бажано накриті ділянки траншей, рови, бліндажі, землянки, протилежний противнику бік пагорба, за підбитою бойовою технікою тощо. Тут поранених розташовують тимчасово, тільки при відсутності можливості евакуації їх у тил (в МПБ, МПП). Для захисту потерпілих від несприятливих погодних чинників необхідно в холодну пору року вжити всіх заходів щодо уникнення їх переохолодження: потрібно класти поранених на суху підстилку із соломи, трави, гілок, на шинель, брезент та інші придатні матеріали, що є поряд, ці матеріали можна використати і для їх накривання; в спеку уражених розміщують у тіні або створюють її за допомогою плащ-наметів, шинелей, курток тощо.

Відтягування, як правило, проводиться на невеликі (10-20 м) відстані однією людиною на собі або із застосуванням як підручних, так і табельних засобів. На полі бою частіше відтягують на собі в положенні на боці або на спині, що залежить від характеру поранення. Так, поранених у голову, верхні кінцівки, грудну клітку та живіт краще відтягувати на боці, а з пораненнями хребта, задньої поверхні тіла та нижніх кінцівок - на спині. Враховуються при виборі способу відтягування також рельєф місцевості та конкретні умови бойової обстановки.

Для відтягування на боці санітар лягає на бік позаду пораненого, потім кладе його голову собі на груди, а тіло - на підтягнуту і зігнуту в коліні ногу. Потерпілий може лежати на санітарі, залежно від характеру ушкодження, обличчям донизу, на боці або на спині. Вільною рукою санітар тримає пораненого, а другою рукою та вільною ногою відштовхується від землі й повзе боком, зброя (своя й ураженого) утримується на передпліччі руки, що лежить на землі.

Для відтягування на спині санітар повинен покласти пораненого на здоровий бік і лягти своєю спиною впритул до його грудей, потім обережно                                                        підвести свою ногу, що лежить на землі й трохи зігнута в коліні, під ноги потерпілого. Якщо санітар лежить на правому боці, то правою рукою                                                він бере ліву руку пораненого, а лівою-за штани зі сторони спини в ділянці сідниць. Якщо він лежить на лівому боці, тоді лівою рукою бере праву руку потерпілого, а свою праву руку заводить за спину пораненого і бере за штани в ділянці сідниць. Потім сильним, але не різким, рухом санітар, утримуючи потерпілого біля своєї спини, перевертається на живіт, ноги ураженого повинні опинитися між ногами санітара. Рухається санітар, відштовхуючись від землі тільки однією ногою, поки не втомиться, після чого відштовхується іншою ногою. Це дозволяє уникнути розкачування і  звалювання пораненого зі спини під час руху. Зброю свою і потерпіло санітар утримує на передпліччі вільної руки. (Н-М-1).

Ці способи відтягування доступні для фізично міцного санітара, тому що потребують значних зусиль. Ефективно застосовувати підручні (мотузку, шинель, плащ-намети, достатній щодо величини шмат брезенту, зв'язані докупи гілки дерев, лижі та інші імпровізовані волокуші) і табельні (лямки, човники-волокуші, санітарні ноші, що встановлені на лижах) засоби.

Взимку необхідно використовувати як волокуші кілька скріплених разом лиж, листи фанери, гілки, бляху, на які найкраще покласти легку підстилку, а вже на неї - поранених. Із табельних засобів застосовують човники-волокуші, що виготовляються з дерева або легких металевих сплавів.

Можна тягнути пораненого за допомогою лебідки санітарного транспортера (або іншого транспорту), що знаходиться в укритті. У цьому випадку санітар тягне волокушу до потерпілого за лямку, яка одним кінцем прикріплена до волокуші, а до другого кінця її приєднаний розмотаний трос лебідки. Добравшись до пораненого, санітар кладе його у волокушу і подає умовний сигнал водію-санітару транспортера про можливість відтягування, після чого той включає лебідку.

При відсутності прямого вогню противника на значні відстані потерпілих виносять, або вивозять з поля бою використовуючи при цьому підручні та табельні засоби. Винос можуть здійснювати один, два і більше санітарів. Вони повинні володіти різними способами винесення (вивезення) потерпілих. При виборі конкретного способу слід враховувати характер поранення, щоб застосувати найбільш оптимальний, який не загрожує додатковим травмуванням. За необхідності для цього виготовляються відповідні засоби для винесення та засоби для проведення транспортної іммобілізації (шини, ноші тощо).

Першочергово винесенню (вивезенню) з поля бою підлягають потерпілі в стані шоку, або з втратою свідомості, з проникаючим пораненням живота, що супроводжується випаданням кишок, з ознаками вираженого розладу дихання, значними опіками та великою втратою крові.

        4.Алгоритм огляду та надання допомоги потерпілому. Ознаки смерті.

        Реанімація потерпілих.

При відсутності ознак дихання і серцебиття життя постраждалого може бути врятоване, якщо удається відновити і підтримати дихання і кровообіг.

При тяжких станах зразу за зупинкою дихання, як правило, протягом декількох хвилин відбувається зупинка серця і настає клінічна смерть. Цей період, тривалістю 3-5 хв., протягом якого ще продовжуються мінімальний газообмін та інші обмінні процеси і людину ще можна оживити, якщо провести штучне дихання і відновити серцеву діяльність (масаж серця). Ознаки клінічної смерті: серце не б’ється, відсутнє дихання і свідомість, зіниці розширені і не реагують на світло, шкірні покриви різко бліді або синюшні, відмічається відсутність тонусу м’язів.

У цій ситуації важливі навіть секунди, тому що швидко настає біологічна смерть. У випадках, коли момент настання клінічної смерті не встановлений, вказані заходи щодо відновлення дихання і роботи серця необхідно проводити до того часу, поки не відновиться самостійне дихання і серцебиття або з’являться ознаки біологічної смерті.

Прийняття рішення щодо необхідності серцево-легеневої реанімації відбувається під час первинного огляду.

Крок 1. Якщо після забезпечення прохідності дихальних шляхів (закинута голова назад або висунута нижня щелепа вперед і проведений туалет ротової порожнини) Ви констатуєте, що у постраждалого немає дихання - відразу виконуєте 2 повних вдування методом “рот-в-рот” у легені постраждалого. При цьому пальцями однієї руки закриваєте ніс постраждалого, на рот кладете носову хустинку або шматок бинта, щільно охоплюєте губи постраждалого своїми губами і виконуєте 2 повних вдування.

Труднощі при вдуванні в легені найчастіше виникають внаслідок непрохідності верхніх дихальних шляхів. За цих обставин необхідно покращити їх прохідність - ще сильніше закинути голову назад або висунути нижню щелепу вперед й знову виконати 2 вдування.

Крок 2. Якщо самостійне дихання відсутнє визначте протягом                           10 с наявність пульсу на сонній артерії. При відсутності пульсу розпочинайте серцево-легеневу реанімацію (штучне дихання і непрямий масаж серця), при наявності пульсу - тільки штучне дихання.

Заходи серцево-легеневої реанімації повинні починатися без затримки, відразу на місці події, і чим раніше вони розпочнуться, тим більше шансів на подальше успішне лікування. При затримці реанімаційних заходів нерідко вдається відновити функції органів дихання і кровообігу, проте в результаті кисневого голодування клітин головного мозку наступає їх загибель -декортикація. Постраждалий або вмирає через деякий час, або у нього залишаються тяжкі психоневрологічні розлади, які несумісні з нормальним життям людини. Незалежно від причин гострих розладів цих систем, реанімаційні заходи повинні забезпечувати достатнє насичення організму киснем, перш за все головного мозку, що може бути досягнуто лише при одночасному проведенні штучної вентиляції легень і непрямого масажу серця.

Штучна вентиляція легень. Часте і поверхневе дихання аж до відсутності дихальних рухів грудної клітки, поряд із загальними ознаками зупинки дихання (посиніння шкірних покривів і слизових оболонок, пришвидшення, а пізніше нечастий, нерівномірного наповнення пульс, судоми, втрата свідомості), є показаннями до проведення допоміжної або штучної вентиляції легень, ще до повної зупинки дихання і серцевої діяльності та настання колапсу (різкого падіння артеріального тиску).

Перед початком проведення штучного дихання постраждалого треба покласти на спину на тверду поверхню, розстебнути одяг, що стискає грудну клітку, (комір, пояс, бюстгальтер) і забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів.

Той хто надає допомогу стає на коліна біля голови постраждалого, однією рукою утримуючи її в максимально закинутому назад положенні, великим пальцем другої руки відтягує нижню щелепу. Потім він, робить глибокий вдих, безпосередньо чи через марлю щільно охоплює рот хворого своїми губами і робить повний видих (неповний - дітям від 1 до 8 років, легкий - дітям до 1 року), одночасно спостерігаючи за розширенням грудної клітки. Для запобігання виходу повітря через ніс постраждалого його затискують пальцями руки, яка розміщена біля лоба, для утримання голови в закинутому положенні. Вихід повітря відбувається пасивно за рахунок самовільного спадання і зменшення об’єму грудної клітки хворого.

Маленькій дитині вдихають повітря одночасно, в його рот і ніс, затиснувши їх своїми губами.

Важливим у проведенні штучного дихання є ритм виконання вдувань: дорослим - на 4 секундних такти - рятувальник вдихає повітря в себе, на 5 - вдуває в постраждалого (протягом 1,5 с), дітям, молодшим 8 років - на 2секундних такти - рятувальник вдихає повітря в себе, на 3 - вдуває в постраждалого (протягом 1,5 с).

         Коли у постраждалого відмічаються відкриті або закриті травми нижньої та верхньої щелеп використовується метод штучної вентиляції легень “із рота в ніс”. Голова постраждалого також максимально закидається й утримується однією рукою, яка лежить на його тімені, другою рукою потрібно трохи підняти нижню щелепу і закрити рот. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих і своїми губами щільно охоплює ніс постраждалого - здійснюється вдування повітря. Якщо грудна клітка спадається недостатньо, рот постраждалого під час видиху повітря трохи відкривають.

Найчастішою помилкою при проведенні штучного дихання цими методами є недостатнє закидання голови, внаслідок чого не відновлюється прохідність дихальних шляхів і повітря, що вдувається, потрапляє в шлунок постраждалого. При цьому появляться випинання в підреберній ділянці. Для попередження виходу повітря зі шлунковим вмістом, який може попасти в дихальні шляхи, необхідно після кількох  вдувань натискати долонею на середину верхньої частини живота.

При надходженні в ротову порожнину шлункового вмісту, голову і плечі постраждалого необхідно повернути вбік і знову очистити рот.

Штучне дихання бажано проводити в сухому теплому місці, так як охолодження тіла постраждалого збільшує кисневе голодування.

Від частих дихальних рухів той, хто надає допомогу, може відчувати запаморочення і слабкість, тоді його доцільно підмінити. Вдування повітря слід проводити довго і наполегливо. Показниками ефективності вентиляції легень є помітне розширення грудної клітки при вдуванні повітря, почервоніння шкірних покривів і відновлення самостійного дихання (грудна клітка постраждалого піднімається в такт з вдихом).

Закритий масаж серця. При зупинці або дуже різкому послабленні серцевої діяльності кровообіг по судинах припиняється. Основні ознаки зупинки серця: зомління (втрата свідомості); відсутність пульсу, зокрема на сонних та стегнових артеріях; зупинка дихання; блідість або синюшність шкірних покривів і слизових оболонок (губ); розширення зіниць; судоми, які можуть з’явитись у момент втрати свідомості й бути першою помітною для оточуючих ознакою зупинки серця. Суть закритого масажу серця полягає в ритмічному стисканні його між грудиною і хребтом. При натискуванні на грудину кров виштовхується з порожнин серця: із лівого шлуночка в аорту, а далі - в артерії; з правого шлуночка - в легеневу артерію. Після припинення натискання на грудну клітку порожнини серця знову заповнюються кров’ю.

Дітям 1-8 років закритий масаж серця необхідно робити однією рукою з частотою 80 раз  за хвилину, а дітям грудного віку - кінчиками  перших пальців, із частотою 120 натискань за хвилину. Точка прикладання пальців для дітей до 1 року – на ширину одного пальця нижче міжсоскової лінії. Обережно потрібно проводити масаж серця у людей похилого віку, тому що при грубому виконанні масажу можуть бути переломи ребер.

Якщо заходи серцево-легеневої реанімації здійснює одна людина, то через кожних п’ятнадцять стискань грудної клітки припиняється масаж серця на дві-три секунди і в цей час робиться два сильних вдування за методом “із рота в рот” або “з рота в ніс”. При наданні допомоги двома особами, необхідно після кожних п’яти натискань на грудну клітку подавати команду “Вдих”, і, в цей час, другий рятувальник повинен провести одне вдування повітря в легені.

Показниками ефективності масажу серця є поява пульсу на великих артеріях (сонній, стегновій), звуження зіниць, порожевіння шкіри та поява слабких дихальних рухів.

У випадку успішних реанімаційних заходів постраждалого перекладають на бік у стабільне бокове положення, яке забезпечує прохідність дихальних шляхів, постійний контроль рятувальника  і у випадку необхідності - швидке перевертання на спину для продовження реанімаційних заходів.

Якщо через 30-40 хвилин від початку масажу серця і вентиляції легень серцева діяльність не відновлюється, зіниці залишаються широкими, з’являються трупні плями на шкірі  та помутніння рогівки, що є ознакою настання біологічної (справжньої) смерті, оживлення можна припинити.

Після оживлення постраждалого загортають в ковдру або вкривають одягом, обкладають грілками і роблять масаж верхніх і нижніх кінцівок від периферії до центру. Навіть при швидкому відновленні дихання і серцевої діяльності, необхідно постраждалого терміново доставити в лікувальний заклад у напівлежачому положенні на ношах в зв’язку з можливим розвитком набряку або запалення легень, ниркової недостатності тощо.

ІУ. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

        1.Назвіть основні способи розшуку поранених на полі бою. Від чого залежить їх вибір?

        2. Назвіть і покажіть способи наближення санітара до потерпілих на полі бою?

        3. Які заходи ПМД і ким проводяться на полі бою?

4. Якими способами відтягують поранених з поля бою. Від чого залежить їх вибір?

5.Коли і як проводяться реанімаційні заходи першої медичної допомоги?

У. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ. 

1.     Вивчити конспект.

2.     Навчитись практичному виконанню вправи (Н-М-1) по відтягуванню пораненого з поля бою.

3.     Навчитись практично проводити алгоритм огляду потерпілих та заходи реанімації на манекені.

Додаток 1

Технологія серцево-легеневої реанімації, яку виконує один рятувальник

Технологічні прийоми	Дорослий (більше 8 років)	Дитина (1-8 років)	Немовля (до 1 року)
Положення рук	Дві руки на нижній половині грудини на ширину 2-х пальців вище нижнього краю грудини	Одна рука на нижній половині грудини на ширину 2-х пальців вище нижнього краю грудини	Два пальці на ширину 1 пальця нижче лінії, яка з’єднує соски
Глибина поштовхів	Приблизно 4-5 см	Приблизно 3 см	Приблизно 2 см
Вдування	До підняття грудної клітки протягом 1,5-2 с	До підняття грудної клітки протягом 1-1,5 с	До підняття грудної клітки протягом 1-1,5 с
Цикл	15 поштовхів – 2 вдування	5 поштовхів – 1 вдування	5 поштовхів – 1 вдування
Темп	15 поштовхів за 10 с	5 поштовхів за 3 с	5 поштовхів за 3 с
Рахунок	1,2,3...15 – 2 вдування	1,2,3,4,5 – 2 вдування	1,2,3,4,5 – 2 вдування